Замовити дзвінок
Звоните в Киев
Киев
Здоров’я від А до Я
Здоровий спосіб життя
16.04.2014
Текст підготовлено: Алена Кондратенко
Нудота, блювота

42

Визначення поняття (що це?)

Причини

Механізми виникнення та розвитку (патогенез)

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Діагностика

Лікування

До яких лікарів звертатись

Джерела

 

 

Визначення поняття

Нудота - своєрідне тяжке відчуття в животі, грудях, порожнині рота, нерідко супроводжує блювоту і часто супроводжується загальною слабістю, пітливістю, гіперсалівацією, похолоданням кінцівок, блідістю шкіри, зниженням АТ.

Блювота - складнорефлекторний акт, що призводить до виверження вмісту шлунка (іноді разом з вмістом кишечника) назовні через рот (рідше і через ніс).

 

 

Причини

Причинами нудоти, блювоти можуть бути:

1. Захворювання органів шлунково-кишкового тракту: захворювання стравоходу, гострий гастрит, хронічний гастрит, звенна хвороба шлунку, дванадцятипалої кишки, пилороспазм, пилоростеноз, рак шлунка

2. Хірургічні захворювання органів шлунково-кишкового тракту - acrimonious коліка, гострий панкреатит, тромбоз судин черевної порожнини, гострий перитоніт, непрохідність кишечника

3. Порушення метаболізму 

4. "Мозгова блювота" - гіпертонічний криз, інсульт, черепно-мозкова травма, підвищення внутрішньочерепного тиску

5. Дисфункція вестибулярного апарату

6. Ранкова блювота, психогенна нудота

7. Блювота вагітних

8. Блювота при отруєннях

9. Блювота при інтоксикаціях - сепсис, менінгококцемія

Повернутись до змісту

 

 

Механізми виникнення і розвитку (патогенез)

Патогенез нудоти пов'язаний з порушенням блювотного центру, ще є недостатнім для формування акта блювоти, але вже супроводжується антиперистальтичними скороченнями шлунка, з якими пов’язують відчуття нудоти. В основі рефлекторної нудоти лежить порушення блювотного центру імпульсами з механічно або хімічно роздратованими рецепторами різних рефлексогенних зон. Такі рецептори містять задня стінка глотки, корінь язика, шлунково-кишковий тракт, печінка, жовчні протоки й міхур, підшлункова залоза, серозні оболонки (очеревина, плевра, перикард), бронхи, нирки, матка з придатками. Аферентні нейрони рефлекторної дуги входять до складу блукаючого і діафрагмального нервів, сакрального сплетіння.

Токсична нудота, що виникає при отруєннях, інфекціях і інтоксикаціях, обумовлена порушенням хеморецепторів критичної зони в області дна IV шлуночка, які активують блювотний центр. Останній також активується при перероздратуванні рецепторів вестибулярного апарату (при заколисуванні, обертанні на каруселі, захворюваннях внутрішнього вуха, хворобі Меньєра), дисфункції стовбурових вестибулярних ядер, патології мостомозжечкового кута (рухова нудота).

У походженні мозкової нудоти найбільше значення мають підвищення внутрішньочерепного тиску у зв'язку з набряком головного мозку або порушенням ліквородинаміки при його пухлинах, черепно-мозкової травми, запалення оболонок мозку.

Метаболічна нудота (при гіповітамінозах, залізодефіцитної анемії, ендокринної та іншої патології) неоднорідна за патогенезом і залежить від характеру впливів порушеного обміну речовин на різні органи з активацією блювотного центру в одних випадках рефлекторно, а в інших – токсичним або комбінованим впливом.

Блювотний акт складається з послідовних рухів різних м'язових груп. Він починається глибоким вдихом з опущенням діафрагми і подальшим опусканням надгортанника, підняттям гортані і м'якого неба, що сприяє ізоляції дихальних шляхів від блювотних мас. Воротар скорочується, тіло шлунка і стравохідно-шлунковий сфінктер розслабляються, кардіальна частина (кардія) підтягується догори, стравохід розширюється і коротшає. Коли воротар щільно закритий, а вхід у шлунок зяє, створюються умови для ретроградного виходу шлункового вмісту. Цьому сприяють сильні скорочення діафрагми і м'язів черевного преса. Різко підвищенний внутрішньочеревний і внутрішлунковий тиск викликає виверження вмісту шлунка через рот. Шлунок і стравохід грають при цьому пасивну роль. Іноді під час блювоти наступають антиперистальтичні рухи кишечника, що веде до потрапляння кишкового вмісту в шлунок.

У фізіологічному відношенні блювота є захисною реакцією травної системи на потрапляння в неї (або утворення в ній) токсичних або інших пошкоджуючих речовин. Блювота здійснюється як складний рефлекс з участю блювотного центру, поруч з яким у нижній частині дна IV шлуночка головного мозку знаходиться пускова хеморецептивна зона. Рухові реакції при блювоті координуються відділами ретикулярної формації довгастого мозку, пов'язаними з дихальними, сосудорухомими, кашльовим та іншими вегетативними центрами. Тому блювота супроводжується певними реакціями дихання, системи кровообігу, саливацією. Часто блювоті передує нудота.

Порушення блювотного центру можливо при підвищенні внутрішньочерепного тиску (пухлини, абсцеси поблизу IV шлуночка), під впливом психічних стимулів, при впливі імпульсів з боку перетинкового лабіринту внутрішнього вуха, рефлекторно при подразненні рецепторів різних ділянок тіла. Пускова хеморецептивна зона реагує безпосередньо на вплив хімічних речовин (ліки, отрути, токсини), потрапляють в кров.

Існують зони, роздратування яких найбільш часто викликає блювотний рефлекс ("блювотні зони"). До них відносяться, зокрема, глотка, очеревина, брижеєчні судини, жовчні протоки. У більшості людей блювота виникає при тактильному подразненні слизової оболонки задньої стінки глотки (глоточний рефлекс). Підвищення тиску в шлунку і різних відділах тонкої та товстої кишок може викликати блювоту, якщо тиск у шлунку і дванадцятипалій кишці перевищить 20 мм рт. ст. Блювотні імпульси іноді поєднуються з больовими. Дуже сильний біль будь-якого генезу може викликати блювоту.

Аферентні імпульси досягають блювотного центру через блукаючий і симпатичний нерви. Еферентні імпульси з блювотного центру йдуть по черепним нервах (V, IX, X) до піднебіння, глотки, гортані, стравоходу, шлунку, діафрагми і через спинний мозок по хребтовим нервам до поперекосмугастим м'язам грудної клітини та черевної стінки. Руйнування пускової хеморецептивної зони не запобігає блювоти, що виникає при прийомі сульфату міді всередину, але усуває блювоту при внутрішньовенному його введенні. Ці спостереження свідчать про те, що деякі хімічні речовини діють на блювотний центр, як минаючі хеморецептивну зону, так і безпосередньо дратуючи цю зону. Апоморфін, а також деякі ендогенні отрути (наприклад, при уремії) викликають блювоту, впливаючи на центральні механізми через пускову хеморецептивну зону.

Згідно з основним механізмом виникнення виділяють центральну блювоту (нервову, мозкову); гематогенно-токсичну блювоту: вісцеральну, або власне рефлекторну блювоту. Кожен варіант властивий певному виду патології і має свої клінічні особливості.

Повернутись до змісту

 

 

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Будучи неспецифічним симптомом багатьох захворювань, нудота має діагностичне значення лише в специфічній сукупності з іншими ознаками хвороби (наприклад, з запамороченням і отоневрологічними симптомами при захворюваннях внутрішнього вуха, з ознаками подразнення очеревини при гострому апендициті). Певну специфічність має зв'язок нудоти з деякими, провокуючими її факторами (прийом їжі, зміна положення тіла і т.д.). Клінічний діагноз при цьому збирають так само, як при блювоті. Якщо хворий пред'являє скарги лише на нудоту, що виникає, наприклад, щодня, інші ознаки хвороби слід виявляти шляхом активного опитування хворого з подальшим цілеспрямованим обстеженням. Наприклад, при виявленні супутніх нудоті інших диспепсичних скарг (відрижка, відчуття важкості в епігастральній ділянці та ін.) і зв'язку нудоти з прийомом їжі слід передбачати захворювання органів травлення (гастрит, холецистит, панкреатит, пухлину шлунку і т.д.) і проводити гастроентерологічне обстеження; при поєднанні нудоти з головним болем, розладами чутливості або рухів необхідно неврологічне обстеження і т.д.

Блювота не є специфічним симптомом якої-небудь нозологічної форми. В той же час її виникнення в комплексі з іншими симптомами, оцінка особливостей проявів, зокрема дослідження блювотних мас, можуть істотно полегшити визначити діагноз хвороби або уточнити його, а також сприяти в ряді випадків правильній оцінки важкості стану хворого. У ряді випадків, наприклад при кривавій блювоті, діагностика причини блювоти вимагає невідкладного проведення езофагогастродуоденоскопії.

Дослідження блювотних мас бажано в кожному випадку блювоти.

Важливе діагностичне значення має визначення зв'язку блювоти з прийомом їжі. Виділяють такі види блювання: ранкову, або блювоту натщесерце, ранню (незабаром після їжі), пізню (через кілька годин після їжі), нічну і блювоту, не пов'язану з прийомом їжі (циклічна блювота).

Патогенетичний діагноз блювоти ґрунтується на сукупності ознак основного захворювання з урахуванням особливостей виникнення блювоти, характеру блювотних мас, зв'язку блювоти з прийомом їжі.

Центральна блювота може виникати на ґрунті органічних захворювань ЦНС - при менінгіті, енцефаліті, абсцесах і пухлинах головного мозку, а також при ураженнях перетинкового лабіринту внутрішнього вуха, при глаукомі. В її основі можуть бути гострі судинні кризи при гіпертонічній хворобі, мігрені. Особливе місце займає психогенна блювота при істеричному неврозі (істеричне блювання), а також у вигляді звичної блювоти при інших захворюваннях нервової системи.

При аналізі причин психогенної блювоти слід мати на увазі, що і у здорових осіб реакція на неприємні харчові або стресові подразники нерідко супроводжується блювотою і що схильність людей до блювоти дуже індивідуальна. Відомо, що жінки більш схильні до блювоти, ніж чоловіки, діти - більшою мірою, ніж дорослі. Звична психогенна блювота відрізняється тривалим існуванням (іноді блювота починається ще в шкільні роки), нерідко зустрічається і у родичів, зазвичай виникає незабаром після початку їжі або відразу після її завершення, вона легко викликається при введенні пальця в глотку, може бути самостійно пригнічена, рідко трапляється в громадському місці, відносно мало турбує самого хворого і більше турбує його родичів, іноді поєднується з нервовою анорексією. У ряді випадків при психогенних розладах спостерігається не блювота, а зригування їжі внаслідок її регургітації, при якій відсутні властиві блювоті скорочення черевних м'язів.

Циклічна блювота описана головним чином у дітей. Характеризується безпричинними зворотними тривалими нападами важкої блювоти з головним болем, болями в животі, лихоманкою. Причинами циклічної блювоти вважаються психогенні фактори.

Центральна блювота, особливо при органічній патології ЦНС, часто виникає без попередньої нудоти, що використовують при диференціальній діагностиці. Для центральної блювоти характерно як би раптове для хворого виверження блювотних мас, нерідко "фонтаном" (хворий не встигає вибрати місце для блювання), що може послужити причиною помилкового припущення про стенозі воротаря. Блювотні маси зазвичай складаються з тільки що спожитої їжі без патологічних домішок. Зазначені ознаки не є, однак, абсолютними.

Гематогенно-токсична блювота спостерігається при захворюваннях, що характеризуються утворенням токсичних продуктів порушеного метаболізму, наприклад при уремії, декомпенсованому цукровому діабеті (ацетонемічне блювання), печінковій недостатності, при полінейропатії, тиреотоксикозі, гіперпаратиреоідізмі, недостатності наднирників, у хворих з діареєю. Її викликають також циркулюючі в крові екзогенні отрути при отруєннях (чадний газ, хлор, алкоголь і ін.), лікарських інтоксикаціях (препарати наперстянки, рентгеноконтрастні засоби, цитостатики, сульфаніламіди, препарати заліза, деякі наркотики, апоморфін та ін.). До цього ж виду слід віднести блювоту при різних інфекційних хворобах, пов'язану з дією токсинів збудників (бактерій, вірусів), різних токсичних метаболітів.

Для гематогенно-токсичної блювоти, викликаної екзогенними отрутами, характерні попередня виражена нудота, повторність блювотних актів (іноді неприборкане блювання), рідкі і спочатку рясні блювотні маси, які при повторній блювоті часто складаються з невеликих порцій рідини, пофарбованої жовчю. Блювота при ендогенних інтоксикаціях може за своїми проявами більше нагадувати центральну. Характерне поєднання блювоти з іншими ознаками інтоксикації обезводненням, розвитком ацидозу (якщо немає вираженої гіпохлоремії від самого блювання), іноді лихоманкою, порушенням свідомості аж до розвитку коми.

Вісцеральна блювота обумовлена рефлекторним порушенням блювотного центру з периферичних рецепторів; вона спостерігається при патології шлунково-кишкового тракту і найчастіше, хоча і не завжди (наприклад, при гострому апендициті), пов'язана певним чином з прийомом їжі.

Ранкове блювання (до сніданку, натщесерце) характерне для хронічного гастриту (особливо на ґрунті алкоголізму), іноді спостерігається при загостренні виразкової хвороби, дуоденітах, супроводжується рясною салівацією. Рання блювота спостерігається при порушеннях функції шлунка, невротичних станах, а також при раку шлунка, гастритах, дивертикулах стравоходу.

Пізня блювота зустрічається при пілородуоденальних виразках, дуоденітах, гастритах з підвищеною шлунковою секрецією.

Нічна блювота наголошується іноді у хворих виразковою хворобою, в окремих випадках вона викликається довільно для полегшення болю, може спостерігатися також при харчових отруєннях, захворюваннях жовчних або сечових шляхів.

Блювота давно з'їденою їжею (більш ніж за 7 г. до блювоти), так само як і шум плескоту при пальпації надчеревної ділянки через 5 годин після прийому їжі або води, свідчить про порушення шлункової евакуації. Вона характерна для стенозу воротаря, постбульбарних стенозів. Іноді блювота давно з'їденою їжею і порушення евакуації шлунка можуть мати функціональну природу, як наприклад, при важких формах цукрового діабету, коли розвивається атонія шлунка з "застійною" блювотою, рефлекторному парезі шлунка (наприклад, при жовчнокам'яній хворобі).

Ускладнення. Упорна блювота обумовлює ряд метаболічних зрушень в організмі. Блювота, що часто повторюється, особливо у дітей, людей похилого віку, ослаблених хворих, викликає зневоднення організму, гіповолемію, гіпохлоремію з розвитком метаболічного Алкалозу, гіпокаліємію, гіпонатріємію. Ці обмінні порушення призводять до порушення серцевої діяльності, функцій нирок, а іноді і до розладів свідомості і паралічів. Підвищуються показники гематокриту, зростає рівень реніну і альдостерону в плазмі, знижується кліренс креатиніну, підвищується вміст залишкового азоту в крові (хлоропривна уремія). Тривала і сильна блювота може викликати утворення надривів слизової оболонки шлунка (найчастіше в області переходу з стравоходу в шлунок) з масивними кровотечами - так званий синдром Маллорі-Вейеса. У ослаблених осіб (особливо у дітей і літніх), а також у хворих з порушеною свідомістю можлива аспірація блювотних мас з наступними додатковими ускладненнями (розлади дихання, аспіраційна пневмонія).

Повернутись до змісту

 

 

Діагностика

Блювота і нудота є симптомами, діагностична цінність яких є тільки при встановленні діагнозу.

Дослідження блювотних мас: органолептичним методом визначають разовий і загальний (при повторному блюванні) обсяг блювотних мас, їх консистенцію, колір, запах, присутність залишків їжі, їх склад, наявність патологічних домішок (крові, слизу, гною, глистів, великої кількості жовчі). Залежно від характеру блювотних мас розрізняють блювоту свіжоз’їденою їжею, блювоту давно з'їденою їжею (так зване застійне блювання), а також жовчну, криваву, калову, гнійну блювоту та ін. Непереварена їжа в блювотних масах може свідчити про шлункову ахілію або про блювоту стравохідного походження, наприклад при ахалазії стравоходу. Блювота чистим шлунковим соком високої кислотності дозволяє запідозрити синдром Золлингера-Еллісона (див. Виразки симптоматичні). Гнильний запах блювотних мас може спостерігатися при розпадаючому раку шлунка, запах спирту - при отруєнні алкоголем, запах ацетону - при ацетонемічній блювоті. Калова блювота характерна для непрохідності кишечника.

Кривава блювота (гематемезис) завжди свідчить про кровотечі в шлунково-кишковому тракті і потребує невідкладної діагностики причини кровотечі (виразка, арозії і т.д.). Наявність у блювотних масах малозміненної крові (рідкої або у формі пухких згустків) вказує на недовге перебування крові в шлунку (наприклад, при стравохідній кровотечі) або на ахілію. При тривалому контакті крові з соляною кислотою (наприклад, при кровотечі з виразки шлунка або дванадцятипалої кишки) в шлунку утворюється солянокислий гематин, блювотні маси в такому випадку набувають кольору і виду кавової гущі. Гематемезис зазвичай поєднується з меленою.

Жовч майже завжди присутня у блювотних масах при сильній блювоті. Велика кількість жовчі в блювотних масах спостерігається при ускладненні після операцій на шлунку (синдром приводящої петлі, рефлюкс-гастрит, пептична виразка анастомозу), при звуженні дванадцятипалої кишки нижче великого сосочка дванадцятипалої кишки, іноді при жовчної коліках.

Якщо органолептичне дослідження недостатньо, роблять необхідні лабораторні дослідження блювотних мас - бактеріологічні (наприклад, при гострих харчових токсикоінфекціях), цитологічні, хімічні та ін.

Оглядова рентгенографія органів черевної порожнини - виявлення вільного газу в черевній порожнині при перфорації порожнього органу.

Рентгенографія органів шлунково-кишкового тракту з барієм.

Фіброгастродуоденоскопія (ФГДС) - виразка шлунку, дванадцятипалої кишки. Подальше обстеження у гастоентеролога.

При підозрі на мозкову блювоту КТ, МРТ головного мозку, спинномозкову пункцію.

Повернутись до змісту

 

 

Лікування

Невідкладна допомога

Нудота нерідко виникає при штормі, емоціях, здебільшого негативних, особливо при огиді до їжі. У таких випадках для полегшення стану підносять до носа ватку, змочену в розчині нашатирного спирту, беруть таблетку валідолу під язик або 10-15 крапель настоянки м'яти перцевої, розведеної в 1 стол. л. води; корисно вийти на свіже повітря. При наполегливій нудоті необхідно звернутися до лікаря для з'ясування її причини і призначення відповідного лікування.

Важливий догляд за хворим під час блювоти, особливо за важкохворими і який перебуває в несвідомому стані, тому що в цих випадках блювотні маси можуть потрапити в дихальні шляхи, і хворому загрожує небезпека задушення, а в подальшому може розвинутися важка пневмонія (її називають аспіраційною). Під час блювоти хворого садять або укладають на бік і нахиляють голову вниз. Якщо він лежить, то слід повернути його на живіт, а нахилити голову вниз. По закінченні блювоти хворому потрібно дати прополоскати рот, а ослабленому хворому очистити порожнину рота вологим тампоном. При наявності крові в блювотних масах слід на живіт покласти міхур з льодом, створити абсолютний спокій і терміново викликати лікаря.

Якщо блювота пов'язана з прийомом певної їжі або ліків, необхідно відмовитися від їх подальшого використання. При одноразовій блювоті, що виникла без видимих причин, слід звернутися до лікаря, зберігши за можливості блювотні маси до його приходу, оскільки їх вигляд, наявність домішок та ін. можуть допомогти з'ясувати причину блювоти.

Консервативне лікування

Симптоматичне лікування нудоти буває необхідним при різкій її вираженості у хворих з гостро розвиваючими патологічними станами (найчастіше при вестибулярній дисфункції) і у випадках, коли лікування основного захворювання недостатньо ефективно. Виражену гнітючу дію на тригерні зони надають нейролептики. Близькі до них за механізмом дії метоклопрамід і сульпирид, однак вони мало ефективні при руховій нудоті. Препаратами вибору при рефлекторній нудоті є м-холінолітики (розрив патологічної рефлекторної дуги). З них найбільш активний аеронам, що застосовується по 1 таблетці сублінгвально (до 3 разів на день). Іноді рефлекторна нудота непогано купірується валідолом (ментолом), анестезином в невеликих дозах.

Лікування блювоти повинно бути по можливості етіологічним, що не виключає проведення при необхідності симптоматичної терапії. При отруєннях здійснюють промивання шлунка та інші заходи дезинтоксикації. При стенозах шлунково-кишкового тракту, його пухлинах і деяких інших формах органічної патології показано оперативне лікування. Проводять лікування захворювань, що супроводжуються центральною або гематогенно-токсичною блювотою, загостренні хронічних захворювань травної системи.

Симптоматична терапія полягає в підборі дієти, призначенні протиблювотних засобів, корекції ускладнень, що виникають при блювоті. Застосовують похідні фенотіазіну, антигістамінні засоби, метоклопрамід. Протиблювотну дію мають великі дози піридоксину (вітамін В6), що призначають всередину або внутрішньовенно. У випадках, коли блювота обумовлена запаленням слизової оболонки шлунку і її роздратуванням, показані всередину анестезин і містять його препарати (белластезин, павестезин), препарати вісмуту, а також препарати, що містять гідроксид алюмінію (алмагель та ін.), які застосовують також при блювоті, пов'язаної з рефлюкс-гастритом, оскільки вони добре адсорбують жовч. При наполегливому блюванні внутрішньовенно вводять рідкі розчини електролітів.

Повернутись до змісту

 

 

До яких лікарів звертатися  

Лікар швидкої допомоги

Гастроентеролог

Хірург

 

 

 

Використана література 

 1. Малая медицинская энциклопедия. — М.: Медицинская энциклопедия. 1991—96 гг.

 2. Первая медицинская помощь. — М.: Большая Российская Энциклопедия. 1994 г.

 3. Энциклопедический словарь медицинских терминов. — М.: Советская энциклопедия. — 1982—1984 гг.

 4. Андреев И. и др. Дифференциальная диагностика важнейших симптомов детских болезней, пер. с болт., с. 613, София, 1981;

 5. Гастроэнтерология, под ред. Дж. Барона и Ф.Г. Муди, пер. с англ., ч. 1, М., 1988;

 6. http://dic.academic.ru

 7. http://img0.liveinternet.ru

Повернутись до змісту

 

 





Вверх