Замовити дзвінок
Звоните в Киев
Киев
Здоров’я від А до Я
Здоровий спосіб життя
20.11.2013
Текст підготовлено: Алена Кондратенко
Клімакс у чоловіків

andropauza

Визначення поняття (що це?)

Причини

Механізми виникнення та розвитку (патогенез)

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Діагностика

Лікування

До яких лікарів звертатись

Джерела

 

 

 

Визначення поняття

Клімактеричний період - закономірний етап індивідуального розвитку людини, перехідний період від зрілості до старості, що супроводжується втратою репродуктивної функції. Протікання клімаксу може бути фізіологічним або патологічним. Середній вік настання клімаксу - 49-51 рік, у чоловіків - 47-60 років. Тривалість клімактеричного періоду - 2-5 років. Частота патологічної течії клімактеричного періоду становить 25-50%

 

Причини захворювання

Клімактеричний синдром, або патологічний клімакс - сукупність ендокринно-вегетативних порушень, що формуються у деяких людей під час клімактеричної гормональної перебудови. Вирішальне значення має наявність преморбідного фону - наявність стресових чинників, психоемоційних або сексуальних порушень, гострих або хронічних захворювань ЦНС, внутрішніх органів, геніталій.

Повернутись до змісту

 

 

 

Механізми виникнення і розвитку захворювання (патогенез)

Патогенез клімактеричного синдрому полягає в "старінні гіпоталамуса", порушенні функціонування гомеостатичних центрів, розташованих в гіпоталамусі і лімбічній системі, що призводить до дисфункції гіпофіза і статевих залоз. Характерне зниження гормонообразования в гонадах з припиненням репродуктивної функції. Окрім порушення центральної регуляції, мають певне значення інволютивні зміни в периферичних органах репродуктивної системи.

Повернутись до змісту

 

 

 

Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми)

До патологічних варіантів клімактеричного періоду у чоловіків відносять ранній клімакс і клімактеричний синдром. Симптоми нейро-ендокринної перебудови нашаровуються на прояви атеросклеротичного ураження судин, яке у чоловіків формується на 7-10 років раніше, ніж у жінок.

Гіпертензивний синдром проявляється нестійким підвищенням АТ, типова транзиторна гіпертензія. Значніше підвищується систолічний тиск, що призводить до високого пульсового тиску.

Стенокардитичний синдром проявляється нападами стенокардії, не пов'язаними з фізичним навантаженням, що погано купіруються коронаролітіками. Болі усуваються на тлі лікування андрогенами.

Вазоастенічний синдром характеризується швидкою стомлюваністю і м'язовою слабкістю. Напади м'язової слабкості появлются несподівано, не залежать від фізичного навантаження, є наслідком порушення регіонарного кровообігу.

Сечостатева дисфункція пов'язана зі зниженням тонусу сечового міхура, порушеннями функціонування передміхурової залози : турбують невизначені тупі болі в області сечового міхура, утруднення початку сечовипускання, інші дизуричні явища. Лібідо збережене, але можуть виникнути порушення копулятивного циклу.

Повернутись до змісту

 

 

 

Діагностика захворювання

І фізіологічний, і патологічний клімакс супроводжується зниженням утворення андрогенів в яєчках. Але патологічний варіант супроводжується і порушенням метаболізму гормонів: знижується утворення активних андрогенів (андростерона, дегідроепіандростерона), знижується індекс андростерон/дегідроепіандростерон, підвищується індекс 11-ОКС/11-дезоксифракції.

Велике значення в патогенезі патологічного чоловічого клімаксу має порушення балансу естрогену. При фізіологічному клімаксі у чоловіків знижується екскреція активного естрогену (естрону, естрадіолу), переважає неактивний метаболіт естріол. При патологічному клімаксі у чоловіків відсутнє компенсаторне зниження екскреції естріолу, переважає активний естроген (естрадіол). Гіпертонічний і вазоастенічний синдроми супроводжуються вираженим переважанням активного естрогену, підвищенням відношення естрадіолу до естролу, зменшенням екскреції малоактивного естріолу.

Клімакс супроводжується порушенням гонадотропної функції гіпофіза - підвищується екскреція фоллітропіна і лютропіна з сечею, змінюється співвідношення між гонадотропінами: підвищується секреція фоллітропіна, знижується продукція лютропіна.

Повернутись до змісту

 

 

Лікування захворювання

Консервативне лікування

Терапія має бути комплексною, включаючою психотерапію, лікувальну гімнастику, фізотерапевтичне лікування.

Метою гормональної терапії є створення оптимального гормонального фону: андрогени підвищують реактивність спінальних центрів ерекції, відновлюють лібідо, зменшують вираженість вегетативних порушень. Лікування андрогенами не має бути безперервним - можливий розвиток атрофії гонад. Застосовують комплексний гормональний препарат тестобромлецит, що складається з метилтестостерона, бромурала і лецітіну.  Курс лікування складає 6 тижнів: 2 тижні по 1 пігулці 3 рази в день під язик після їжі, 2 тижні - по 1 пігулки 2 рази в день, 2 тижні - по 1 пігулці 1 раз на день. Лікування можна відновити через 3-4 місяці.

Можливе застосування одних андрогенів. Метилтестостерон призначають за схемою: 1 тиждень - по 1 пігулці (5 міліграм) 2 рази в день під язик після їжі, 2 тижні - по 1 пігулці 1 раз на день, 2 тижні - по 1/2 пігулки 2 рази в день. Іноді призначають внутрішньом'язові ін'єкції 1% або 5% розчину тестостерона пропіоната щодня або через день впродовж 2-3 тижнів. Для тривалої терапії використовують пролонговані андрогенні препарати - сустанон-250 або омнадрен по 1 мл внутрішньом'язово 1 раз на місяць впродовж 3-6 місяців.

У пацієнтів з вираженим гіпертонічним, вазоастенічним синдромом, гіпертрофією передміхурової залози використовують комбінації естрогену і андрогенів в співвідношенні 1:30 і 1:50 на тлі прийому бромурала, метіоніну, бензогексонія.

Повернутись до змісту

 

 

 

До яких лікарів звертатися 

Ендокринолог

Андролог

Сексопатолог

Повернутись до змісту

 

 

 

Використана література

 1.   Балаболкин М.И. Эндокринология. -М.: Универсум паблишинг, 1998. -352 с

 2.   Балаболкин М. И., Клебанова Э. М., Креминская В. М. Дифференциальная диагностика и лечение эндокринных заболеваний. Руководство. - М.: Медицина. 2002. - 752 с.

 3.   Браверман Э. М. Болезни щитовидной железн. Пер. с англ. / Под ред. - М.: Медицина, 2000. -417 с.

 4.   Дедов И. И., Мельниченко Г. А., Андреева Е. Н, Арапова С. Д.  и др. Рациональная фармакотерапия заболеваний эндокринной системы и нарушений обмена веществ: Руководство для практикующих врачей. / Под общ. ред. И. И. Дедова. Г. А. Мельниченко. - М.: Литера, 2006. - 1080 с.

 5.   Дедов И. И., Балаболкин М. И., Марова Э. И. и др. Болезни органов эндокринной системы: Руководство для врачей. / Под ред. акад. РАМН, И. И. Дедова. - М.: Медицина, 2000. - 568 с.

 6.   Клиническая эндокринология. Руководство для врачей. 3-е изд., испр. и доп. Под ред. Н. Т. Старковой. - Спб: Медицина, 2002 - 576 с.

 7.   Ю. В. Полячеко, В. Г. Передерий, О. П. Волосовець, В. Ф. Москаленко и др. Медицинское образование в мире и в Украине. Учебное пособие. - К.: Книга плюс. 2005.-384 с.

 8.   Чернобров А. Д. и др. Стандарты диагностики и лечение эндокринных заболеваний. / За ред. М. Д. Тронька. - К.: Здоровье Украины. 2005. - 312 с.

 9.   Тронько М. Д., Боднар П. М., Комисаренко Ю. И. История развития эндокринологии в Украине. - К.: Здоровье, 2004. - 68 с.

 10. Эпштейн Э. В., Матящук С. И. Ультразвуковое исследование щитовидной железы. Атлас / руководство. - Киев: К В И Ц, 2004. - 382с.

 11. Dwarfism: Medical and Psychosocial Aspects of Profound Short Stature. Betti M, Aelson. 2005.-368 p.

 12. Endocrinology and metabolism /Ed. by Pinchera. - London: McGraw Hill Int., 2001. -811p.

 13. Handbook of Physiology. Section 7: Endocrine system. Volume III: Endocrine regulation of Water and electrolyte balance. / Ed. by J.C. S. Fray. - Oxford University press, 2000.-750 p.

 14. Textbook of endocrine physiology / Ed. by J.E. Griffin, S.R. Ojeda. - 4-th ed. -Oxford University press, 2000. - 490 p.

 15. Thyroid Disorders. Mario Skodur, Jesse B. Wilder. - Cleveland Clinic Press, 2006. - 224p.

 16. http://www.google.com.ua

Повернутись до змісту

 





Вверх