Замовити дзвінок
Звоните в Киев
Киев
Здоров’я від А до Я
Здоровий спосіб життя
10.03.2014
Текст підготовлено: Алена Кондратенко
Легіонельози

легионеллез 

Визначення поняття (що це?)

Причини

Механізми виникнення та розвитку (патогенез)

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Діагностика

Лікування

До яких лікарів звертатись

Джерела 

 

 

 

Визначення поняття

Легіонельози (legionellesis) - група захворювань бактеріальної етіології, клінічно проявляється інтоксикацією, респіраторним синдромом, важкої пневмонією, ураженням ЦНС та нирок.

Повернутись до змісту

 

 

Причини захворювання

Збудники легіонельозу відносяться до сімейства Legionellасеае, родом Legionella. Відомо 8 видів легіонел. Найбільша кількість штамів належить до виду L. pneumophilia. Легіонела - грамнегативна, рухома внаслідок наявності джгутиків, паличка розміром (2,0-3,0) х (0,5-0,7) мкм. Для культивування збудника використовують курячі ембріони і організм морської свинки. Фактором патогенності і вірулентності легіонел є термостабільний ендотоксин. Є дані, що підтверджують наявність у бактерій сильнодіючого екзотоксина.

Легіонели досить стійкі у водному середовищі: у річковій воді вони зберігаються до 3 тижнів, у водопровідній - більше року, в дистильованій - до 140 днів. Дезінфікуючі розчини (70 % розчин спирту, 5 % розчин йоду, 1% розчин формаліну, 5 % розчин фенолу, гіпохлорид кальцію та ін.) швидко інактивують збудника.

Повернутись до змісту

 

 

Механізми виникнення і розвитку захворювання (патогенез)

Передбачається, що легіонельоз є сапронозною (або сапрозоонозною) інфекцією. Джерела інфекції поки не встановлені. Збудник здатний розмножуватися у зовнішньому середовищі, у воді різних водойм, грунті. Оптимальні місця проживання легіонел - тепла вода відкритих водойм (25-30°С).

Механізм передачі інфекції - аспіраційний (аерогенний). Основними факторами передачі є повітря, вода (у вигляді водяного аерозолю) і грунт (пил).

Використання води в системі кондиціонера, душових, скидуваною електростанціями та іншими об'єктами, створює умови для накопичення і передачі великої інфікуючої дози збудника людині.

Легіонельоз нерідко протікає як нозокоміальна інфекція, з чим пов'язані спалахи захворювань в психіатричних лікарнях, центрах гемодіалізу, відділеннях реанімації, центрах з трансплантації нирок та інших спеціалізованих клініках.

Найбільш схильні до захворювання на легіонельоз особи похилого віку, курці, хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи з первинними та вторинними імунодефіцитами. Нерідко хвороба виникає у людей, що беруть участь в земляних та будівельних роботах. Частіше хворіють чоловіки.

Максимальне число випадків хвороби припадає на літнє-осінні місяці.

Спалахи захворювань на легіонельоз зареєстровані в США, Великобританії, Іспанії, Італії, Франції. Спорадичні випадки захворювання виявлено у всіх країнах світу.

Хворобу виявляють повсюдно і найбільше там, де є умови і можливість для специфічної лабораторної діагностики.

Вхідні ворота інфекції - дихальні шляхи. Легіонели можуть бути знайдені в крові і, надходячи в різні органи, залучати їх у патологічний процес. Збудник, викликаючи запально-геморагічні й некробіотичні зміни, гине, звільняючи ендотоксин.

Ендотоксин викликає системні ураження, а у важких випадках - розвиток інфекційно-токсичного шоку з гострою поліорганною і насамперед дихальною і нирковою недостатністю, енцефалопатією, синдромом дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові. Інфекційно-токсичний шок може стати безпосередньою причиною смерті хворих.

При патологоанатомічному розкритті виявляють осередкові і зливні ділянки консолідації легенів, нерідко з абсцесом, плевральним випотом. Лобарні абсцедуючі пневмонії і фібринозний плеврит характерні для важких форм легіонельозу. Методами імпрегнації сріблом і прямої імунофлюоресценції показано присутність легіонел в тканинах легені, медіастинальних лімфатичних вузлах, а також в селезінці, кістковому мозку, печінці, нирках. Гістоморфологічними дослідженнями встановлено наявність в органах лімфоплазмоцитарної інфільтрації. В печінці виявляється лобулярний некроз.

Повернутись до змісту

 

 

Клінічна картина захворювання (симптоми та синдроми)

Інкубаційний період коливається від 2 до 10 діб, частіше складаючи 4-7 днів. Виділяють такі клінічні форми легіонельозу: 1) хворобу легіонерів, що протікає з важкою пневмонією; 2) гостре респіраторне захворювання без пневмонії (лихоманка Pontiac); 3) гостре гарячкове захворювання з екзантемою (лихоманка Форт-Брагг).

Хвороба легіонерів починається гостро з ознобу, підвищення температури, головного болю, міалгії і артралгії. У важких випадках спостерігаються порушення ходи, атаксія, утруднення мови, непритомність, галюцинації. З 2-4-го дня хвороби приєднуються кашель із слизово-гнійним або кровянистим мокротинням, задишка, біль у грудях. Перкуторно і аускультативно виявляються вогнища притуплення над легенями, вологі дрібнопузирчасті хрипи, шум тертя плеври. Пневмонія може бути односторонньою або двосторонньою, частіше має частковий, рідше запальний характер. Зазвичай вражаються нижні частки легенів, особливо права. У важких випадках спостерігаються абсцедуюча пневмонія, ексудативний плеврит. Можливий перебіг хвороби з картиною дифузного бронхіоліту або альвеоліту.

Язик сухий, обкладений коричневим нальотом. Живіт м’який, болючий в епігастральній області. При пальпації кишечника відзначаються хворобливість і бурчання. У 1/3 хворих з перших днів хвороби виникає діарея, що може викликати помилки в діагностиці. Печінка, селезінка не збільшені.

При важкому перебігу легіонельозу нерідко розвивається інфекційно-токсичний шок зі смертельними наслідками в перший тиждень захворювання. При сприятливому перебігу хвороби ознаки інтоксикації поступово зникають, запальні ж вогнища в легенях розсмоктуються повільно протягом 4-6 тижнів і більше. Летальність при цій формі досягає 20 %. Можливі легкий і середньої тяжкості перебіги хвороби, що не відрізняються від інших бактеріальних пневмоній.

Гостре респіраторне захворювання (лихоманка Pontiac) протікає без пневмонії з клінічною картиною бронхіту і риніту. І при цій формі легіонельозу спостерігаються болі в м'язах, неврологічні симптоми, блювота, рідкий стул. Летальних випадків не описано.

Гостре гарячкове захворювання з екзантемою (лихоманка Форт-Брагг) не має будь-яких характерних, специфічних лише для нього проявів. Екзантема може бути крупноплямистою, кіроподібною, петехіальною з різною локалізацією. Лущення шкіри після зникнення висипки, як правило, не спостерігається. При цій формі виникають бронхіт і загальнотоксичні симптоми.

У хворих на легіонельоз відзначають нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули крові ліворуч, тромбоцитопенію. В сечі виявляються токсична альбумінурія, циліндри, лейкоцити, еритроцити. При біохімічному дослідженні крові визначаються підвищення рівня активності аланінамінотрансферази, змісту сечовини, креатиніну, виявляється метаболічний і дихальний ацидоз.

Прогноз. Найбільш серйозний при хворобі легіонерів. Під час епідемічних спалахів летальність може досягати 20 %. Інші форми легіонельозу протікають більш сприятливо.

Повернутись до змісту

 

 

Діагностика захворювання

Клінічна діагностика легіонельозу складна. Лише при наявності епідеміологічних даних про групових захворюваннях, частіше виникають у осіб, обтяжених інтеркурентними захворюваннями, з імунодефіцитами різної природи, можна запідозрити цю інфекцію. Слід враховувати наявність властивого легіонельозу симптомокомплексу: ураження дихальних шляхів, порушення функції ЦНС, печінки, гематурія, діарея. Важливо брати до уваги при клінічній діагностиці відсутність ефекту від лікування загальноприйнятими при пневмонії антибіотиками (тетрациклін, пеніцилін, стрептоміцин, цефалоспорини).

Лабораторна діагностика легіонельозу проводиться шляхом виявлення збудника імунофлюоресцентним методом, отримання культури збудника і серологічного аналізу, спрямованої на виявлення специфічних антитіл. Найбільш перспективний метод прямої імунофлюоресценції, що дозволяє виявити збудника в мокротинні, сечі, плевральній рідині, аутопсійному матеріалі і об'єктах зовнішнього середовища. Швидке визначення бактерій в досліджуваних субстратах з використанням методу флюоресцируючих антитіл може мати вирішальне клінічне та епідеміологічне значення, дозволяючи своєчасно призначити етіотропну терапію.

Бактеріологічний метод, спрямований на виділення культури збудника, складний і доступний лише спеціалізованим лабораторій. Для культивування бактерій використовується середа Мюллера - Хинтона.

Впроваджуються в практику імуноферментні і радіоімунні методи виявлення розчинних антигенів легіонел із застосуванням моноклональних антитіл. Цими методами виявляють антигени в крові, мокротинні і сечі.

Широке застосування знайшов серологічний метод діагностики легіонельозу (реакції мікроагглютинації і непрямої імунофлюоресценції). Антитіла в сироватці крові з'являються з 6-7-го дня хвороби, титр їх наростає на 2-3-й тиждні захворювання. Діагностичним вважається наростання титру антитіл в 4 рази і більше, а при одноразовому дослідженні - високий рівень вмісту специфічних антитіл (титри не менше 1:128).

Диференціальна діагностика. Її слід проводити з бактермальними пневмоніями стафілококової і пневмококової етіології, орнітозом, Ку-лихоманкою, мікоплазмозом та іншими захворюваннями, що протікають з ураженням легенів. Провідне значення в цих випадках має лабораторна діагностика.

Повернутись до змісту

 

 

Лікування захворювання

Найбільш ефективним етіотропним засобом є еритроміцин. Препарат призначають перорально в добовій дозі 2 г в 4 прийоми. У важких випадках, коли прийом препарату усередину малоефективний або неможливий, вдаються до внутрішньовенного введення розчинної форми - еритроміцину фосфату по 0,2 г 3-4 рази в день. При поліпшенні стану переходять на оральний прийом препарату. У випадку дуже важких форм захворювання еритроміцин рекомендують вводити внутрішньовенно у добовій дозі 2-4 м. Лікування еритроміцином продовжують не менше 3 тиж, так як при ранньому скасуванні антибіотика можливі рецидиви.

Доцільно додатково з еритроміцином застосовувати рифампіцин у добовій дозі 0,6-1,2 г. Левоміцетин може бути також використаний в комплексній терапії легіонельозу в дозі 4 г на добу парентерально у вигляді левоміцетину сукцинату. Поряд з етіотропною терапією використовують комплекс патогенетичних засобів, спрямованих на корекцію водноелектролітних розладів, кіслотно-основного стану, газообміну.

При розвитку інфекційно-токсичного шоку вводять колоїдні (реополіглюкін) і кристалоїдні (розчин Рінгера та ін.) розчини, кортикостероїди. Призначають діуретики - фуросемід (лазикс). При наявності ознак гострої ниркової недостатності проводять гемосорбцію, гемодіаліз. При прогресуючій гострій дихальній недостатності вдаються до штучної вентиляції легенів. Необхідні масаж грудної клітини, заходи, спрямовані на розрідження і евакуацію мокротиння.

Профілактика. Необхідні санітарна охорона вододжерел до знезаражування води, використовуваної для душових установок і кондиціонерів, дезинфекція систем кондиціювання, душових приміщень і установок.

Для профілактики внутрішньолікарняних спалахів інфекції доцільна ретельна стерилізація медичного обладнання, особливо приладів, які використовуються в лікуванні органів дихання. При виникненні спалахів легіонельозу в лікувальних установах тимчасово припиняють планові операції, гемодіаліз, пересадку органів.

Хворих на легіонельоз розміщують в окремих палатах, боксах, полубоксах. Роботу з матеріалом від хворих проводять в рукавичках, масках. Персонал лабораторій по виділенню збудника працює в захисному костюмі другого типу.

Специфічна профілактика легіонельозу не розроблена.

Повернутись до змісту

 

 

До яких лікарів звертатися 

Лікар швидкої допомоги

Терапевт

Інфекціоніст

Повернутись до змісту

 

 

Використана література

1. Е.П.Шувалова. Инфекционные болезни

2. Н. В. Гаврилова Инфекционные болезни: конспект лекций

3. Н.Д. Ющук, Ю.Я. Венгеров Инфекционные болезни

4. http://www.neuronet.ru

5. http://diseases.org.ua

6. http://www.likar.info

7. http://medkarta.com.ua

Повернутись до змісту

 





Вверх