Замовити дзвінок
Звоните в Киев
Киев
Здоров’я від А до Я
Здоровий спосіб життя
14.03.2014
Текст підготовлено: Алена Кондратенко
Мікоплазмоз (уреаплазмоз)

микоплазмоз

Визначення поняття (що це?)

Причини

Механізми виникнення та розвитку (патогенез)

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Діагностика

Лікування

До яких лікарів звертатись

Джерела

 

 

Визначення поняття

Мікоплазмоз (уреаплазмоз) - інфекція, що передається статевим шляхом  і викликається певними видами мікоплазм.

Мікоплазми (Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium та ін.) - мікроорганізми, що займають проміжне положення в медичній класифікації між бактеріями, грибами і вірусами. Самостійно існувати мікоплазма не може, оскільки паразитує на клітинах зараженого організму і отримує з них необхідні мікоплазмозу поживні речовини.

Уреаплазми - вид урогенітальних мікоплазм (Ureaplasma urealyticum), для яких специфічною властивістю є наявність уреазної активності.

Повернутись до змісту

 

 

Причини захворювання

Серед великої кількості мікоплазм, що зустрічаються у людини, тільки 4 види мікоплазм патогенні, - при певних обставинах ці мікоплазми викликають хворобу.

Для усіх видів мікоплазм встановлені такі шляхи передачі інфекції: статевий, рідинний (краплинно-рідинний і побутовий - прямий контакт з хворим мікоплазмозом і через предмети загального користування), внутрішньоутробний і натальний (зараження мікоплазмозом новонароджених при проходженні по пологових шляхах інфікованої мікоплазмозом мами). Статевий і натальний шляхи, зважаючи на їх епідеміологічну очевидність, ретельного обговорення не потребують.

У жінок уреаплазмоз зустрічається приблизно в 2 рази частіше, ніж у чоловіків, в той час, як інші види мікоплазмозів - приблизно в однакових співвідношеннях.

Повернутись до змісту

 

 

Механізми виникнення і розвитку захворювання (патогенез)

Широке поширення урогенітальних мікоплазм (Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealyticum) і їх часте виявлення у практично здорових осіб утрудняють вирішення питання про роль цих мікроорганізмів в етіології і патогенезі захворювань урогенітального тракту. Позиції дослідників щодо цього питання суперечливі. Ряд авторів відносить мікоплазми до абсолютних патогенів, відповідальним за розвиток певних нозологічних форм (уретрит, простатит, післяпологовий ендометрит, пієлонефрит, патологія вагітності і плоду, артрит, сепсис та ін.). Інші дослідники вважають, що мікоплазми є коменсалами урогенітального тракту, здатними за певних умов викликати інфекційно-запальні процеси сечостатевих органів, частіше в асоціації з іншими патогенними або умовно-патогенними мікроорганізмами.

Нині показана роль мікоплазм в розвитку ряду запальних захворювань урогенітального тракту полімікробної етіології: негонококкового уретриту, неспецифічного вагініту, післяпологового ендометриту, простатиту, вторинного безпліддя та ін. Питання про значення мікоплазм як монозбудника подібних патологічних процесів на сьогодні остаточно не вирішене.

Чинниками, що посилюють потенційну патогенність мікоплазм, є: порушення імунологічної реактивності організму, вагітність, аборт, оперативні втручання і т. п.

Повернутись до змісту

 

 

Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми)

Клінічна картина запального процесу, при якому виявляються мікоплазми, не має патогномонічних симптомів. У літературі описані клінічні симптоми уретриту, простатиту, післяпологового ендометриту, спонтанного аборту, передчасних пологів, артриту у дорослих, сепсису і менінгіту у новонароджених, при яких виділялися М. hominis, M. genitalum або U. urealyticum в монокультурах.

Внутрішньоутробне інфікування плоду може статися під час вагітності і при проходженні через пологові шляхи.

Ознаками мікоплазмозу (уреаплазмоза) можуть бути:

  • Уривкові рідкі виділення із статевих шляхів, що зовнішнім виглядом нагадують молочну сироватку.

  • Свербіж зовнішніх статевих органів, дистальної частини уретри і інших слизових оболонок.

  • У жінок спостерігаються болі в середині або у кінці менструації і коричнева "мазанина" до або після менструації.

  • Міжменструальне (овуляторное) виділення крові або коричневих білей.

  • Шкірні висипання.

  • Болі в області печінки, не пов'язані з холециститом.

  • Сечокам'яна хвороба.

Повернутись до змісту

 

 

Діагностика захворювання

Для виявлення мікоплазм використовуються такі методи:

  • культуральне дослідження з виділенням мікоплазм в клінічному матеріалі (переважно з кількісною оцінкою);

  • метод імунофлуоресценції;

  • імуноферментний аналіз;

  • метод полімеразної ланцюгової реакції.

Діагностика захворювання досить складна - ознак, характерних тільки для уреаплазми немає, а самі вони настільки малі, що їх неможливо виявити при звичайній мікроскопії. Для виявлення захворювання у досліджуваного береться мазок і досліджується методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР-ДНК діагноста) або також методом імунофлуоресценції, діагностика також можлива і за дослідженням крові з вени на наявність антитіл до уреаплазми.

Повернутись до змісту

 

 

Лікування захворювання

Консервативне лікування

Сучасна медицина лікує уреаплазмоз антибіотиками. Звичайно це макроліди, тетрациклін, азаліди, цефалоспорини, фторхінолони. Застосуванням цих препаратів відносно легко добитися зникнення клінічних проявів захворювання у хворого і "хороших" аналізів. Проте деякі медики вказують на низьку вірогідність повної ліквідації збудника.

Декілька осібно стоїть лікування уреаплазмоза, в якому домінують тетрациклін і макроліди, які забезпечують найкращі результати. Статистика лікування уреаплазмозу говорить, що приблизно в 10% випадків спостерігається повна резистентність до цих антибіотиків. У разі безуспішності лікування уреаплазм цими препаратами, рекомендується перехід на фторхінолони.

Рекомендовані схеми лікування

Критеріями призначення етіологічної терапії при виявленні мікоплазм є:

  • клінічні прояви інфекційно-запальних процесів в сечостатевих і інших органах;

  • результат комплексного мікробіологічного обстеження, що включає дослідження на наявність патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів (переважно з кількісним визначенням);

  • міра ризику майбутніх оперативних або інвазивних маніпуляцій (пологи, аборт, введення внутрішньоматочних контрацептивів і т. п.);

  • безпліддя, коли окрім мікоплазмової інфекції інших його причин не встановлено;

  • у вагітних - акушерсько-гінекологічний анамнез і течія справжньої вагітності.

Етіотропна терапія мікоплазмової інфекції здійснюється за допомогою препаратів, ефективних відносно мікоплазм. Усі вони вводяться перорально. Призначають:

  • азитроміцин - 0,25 г 1 раз на добу, 6 днів;

  • доксициклін - 0,1 г 2 рази в добу, 7-10 днів;

  • мідекаміцин - 0,4 г 3 рази в добу, 7-10 днів;

  • міноциклін - 0,1 г 2 рази в добу, 7-10 днів;

  • пефлоксацин - 0,6 г 1 раз на добу, 7-10 днів;

  • еритроміцин - 0,5 г 4 рази в добу, 7-10 днів.

Терапія вагітних (після 12 тиж вагітності) здійснюється еритроміцином.

При призначенні лікування хворим мікоплазмозом статеві партнери підлягають обстеженню, а при виявленні інфекції - лікуванню.

Контрольне обстеження здійснюється через 2-3 нед після завершення курсу протимікробної терапії.

Повернутись до змісту

 

 

До яких лікарів звертатися 

Лікар швидкої допомоги

Терапевт

Гінеколог

 

 

Використана література

1. Мавров И.И. Половые болезни. Руководство для врачей, интернов и студентов. Харьков. «Факт», 2005 г.

2. Рациональная фармакотерапия заболеваний кожи и инфекций, передаваемых половым путем. Руководство для практикуючих врачей. Под общей редакцией А.А. Кубановой, В.И. Кисиной. Москва. Издательство «Литтерра», 2005 г.

3. Инфекции передающиеся половым путем. Руководство для врачей (под редакцией академика Скрипкина Ю.К.) Москва 2000 г.

4. Адаскевич В.П. Инфекции, передаваемые половым путем. Руководство для врачей. Москва. Медицинская книга. Н. Новгород. Издательство НГМА. 2004

5. Здоров’я України. Керівництво CDC з лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом. 2006 р.

Повернутись до змісту

 





Вверх