Замовити дзвінок
Звоните в Киев
Киев
Здоров’я від А до Я
Здоровий спосіб життя
ГоловнаЗдоров’я від А до ЯЗахворюванняРепродуктивні органи → Запальні захворювання органів малого тазу
03.04.2014
Текст підготовлено: Алена Кондратенко
Запальні захворювання органів малого тазу

восп орг малого таза

Визначення поняття (що це?)

Причини

Механізми виникнення та розвитку (патогенез)

Клінічна картина (симптоми та синдроми)

Діагностика

Лікування

До яких лікарів звертатись

 

Визначення поняття

Запальні захворювання органів малого тазу поєднують в собі цілий спектр запальних захворювань верхнього відділу жіночого репродуктивного тракту.

"Сальпінгоофорит" і "аднексит" - два медичних терміни, під якими ховається відомий багатьом жінкам стан - запалення придатків. Розрізняють два типи симптомів у даному випадку - місцеві та загальні.

Повернутись до змісту

 

 

Причини захворювання

Запальні захворювання органів малого тазу, як правило, є результатом висхідної інфекції (збудники інфекцій, що передаються статевим шляхом - ІПСШ, такі як Chlamydia trachomatis, Neisseria gonorrhoeae, а також Mycoplasma genitalium, анаероби та інші мікроорганізми) з шийки матки або піхви, яка (висхідна інфекція) може призвести до розвитку ендометриту, сальпінгіту, параметриту, оофориту, тубооваріальних абсцесів і пельвіоперитоніту; причому, запальні захворювання органів малого тазу можуть бути представлені як однією нозологічною формою, так і будь-якими їх поєднаннями.

Особлива роль серед етіологічних факторів запальних захворювань органів малого тазу (особливо у підлітків і жінок молодого віку) відводиться C. Trachomatis; цей патоген в даний час вийшов на перше місце серед всіх збудників захворювань, що передаються статевим шляхом

Повернутись до змісту

 

 

Механізми виникнення і розвитку захворювання (патогенез)

З розвитком запальних захворювань органів малого тазу асоціюється цілий ряд факторів: молодий вік, наявність декількох статевих партнерів, наявність в анамнезі у пацієнтки або її статевого партнера захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), переривання вагітності, бактеріальний вагіноз, ендометріт, гістеросальпінгографія, процедура запліднення in vitro, новий статевий партнер, що недавно з'явився (зазвичай протягом попередніх 3-х місяців), а також введення внутрішньоматкового засобу протягом попередніх 6 тижнів.

Повернутись до змісту

 

 

Клінічна картина захворювання (симптоми та синдроми)

Клінічно запальні захворювання органів малого тазу характеризуються: білатеральною хворобливістю внизу живота, причому біль іноді іррадіює в нижні кінцівки; патологічними вагінальними і/або цервікальними виділеннями; лихоманкою (температура тіла > 38°С); патологічною вагінальною кровотечею, яка може бути межменструальною, посткоїтальною і/або кровотечею прориву; вираженою диспареунією; чуттєвістю або хворобливістю шийки матки і придатків матки при бімануальному вагінальному обстеженні з/без ущільнень. Клінічна симптоматика запальних захворювань органів малого тазу не специфічна.  Порівняно з лапароскопічною діагностикою (яка також може мати недостатню чутливість) попередньо встановлений діагноз на підставі клінічних ознак достовірний у 65-90% випадків.

Для запальних захворювань органів малого тазу характерна їх  асоціація з підвищеним рівнем лейкоцитів при мікроскопії вагінального мазка, однак і ця ознака не є специфічною, оскільки вона може спостерігатися й у жінок з ізольованою інфекцією нижніх статевих шляхів.

Першими при сальпінгоофариті уражаються маткові труби, при цьому запальним процесом можуть бути охоплені всі шари слизової оболонки однієї або обох труб, але частіше вражається тільки слизова оболонка труби, виникає катаральне запалення слизової оболонки труби - ендосальпінгіт. Запальний ексудат, накопичуючись в трубі, нерідко випливає через ампулярний отвір у черевну порожнину, навколо труби утворюються спайки, і черевний отвір труби закривається. Розвивається мішковинна пухлина у вигляді гідросальпінксу з прозорим серозним вмістом.

При важкому перебігу сальпінгіту, високій вірулентності мікроорганізмів з'являється гнійний вміст в трубі і виникає піосальпінкс. При піосальпінксі в малому тазі утворюються спайки з кишечником, сальником, сечовим міхуром. Гнійний процес може захоплювати і розплавляти всі великі області малого тазу, поширюючись на всі внутрішні геніталії і прилеглі органи. У 2/3 хворих запальний процес з маткової труби переходить на яєчник (сальпінгоофорит).

Для гострого сальпінгоофориту характерні болі внизу живота і в попереку, підвищення температури, дизуричні і диспепсичні явища, зміни крові, властиві запальному процесу, виражені в тій чи іншій мірі процеси ексудації і інфільтрації в області придатків матки і навколишніх тканин. Симптоми гострого сальпінгоофориту можуть бути виражені в різній мірі, що обумовлено вірулентністю збудника і реактивністю організму. Вираженість больових відчуттів пов'язана з об’ємом поширення запального процесу з очеревини. Чим більше втягується в запальний процес очеревина, тим більше виражена болюча реакція. Ступінь збільшення придатків матки залежить від вираженості гіперемії, ексудації, інфільтрації тканин лейкоцитами, а також від залучення в патологічний процес навколишніх тканин.

У сучасних умовах гострий сальпингоофорит все частіше має стерту клінічну картину, у той час як в додатках спостерігаються виражені зміни, аж до нагноєння. В інших випадках запальний процес протікає важко з різко вираженими клінічними проявами, особливо при піосальпінксі. Спостерігаються висока температура, озноб, різкий біль унизу живота, симптоми подразнення очеревини, виражені зміни з боку крові (збільшення кількості лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ).

Диференціальну діагностику болі внизу живота у молодих жінок слід проводити з ектопічною вагітністю, гострим апендицитом, ендометріозом, ускладненнями кіст яєчників (наприклад перекрут або розрив), синдром подразненого кишечника і іншими шлунково-кишковими розладами, а також з інфекцією сечовивідного тракту і з функціональної болем (болем невідомого походження)

Повернутись до змісту

 

 

Діагностика захворювання

(!) У ряді випадків діагностика запального захворювання органів малого тазу є важким завданням у зв'язку з частою відсутністю симптомів і різноманітністю клінічної картини, але в той же час лікування, розпочате з запізненням лише на кілька днів, істотно підвищує ризик ускладнень, наприклад, хронічний тазовий біль, безпліддя, ектопічна вагітність та ін., які обумовлюють значні витрати на лікування.

"Золотим стандартом" діагностики запальних захворювань органів малого тазу визнана "діагностична лапароскопія" (хоча і вона не є абсолютною, оскільки в 15-30% передбачуваних випадків захворювання лапароскопічні ознаки гострої інфекції не виявляються, незважаючи на подальше виявлення мікроорганізмів в матеріалі, взятому з маткових труб). Іншим методом діагностики запальних захворювань органів малого тазу є ультразвукове дослідження (доплер-сканування), за допомогою якого можна виявити запалені і дилятовані маткові труби, зокрема і тубооваріальні утворення. Такі лабораторні показники, як лейкоцитоз в крові, підвищені ШОЕ і/або рівень с-реактивного білка свідчать на користь діагнозу і можуть бути показником ступеня тяжкості захворювання, але не є специфічними ознаками запальних захворювань органів малого тазу. КТ та МРТ можуть допомогти в діагностиці, разом з тим доказової медицини на користь доцільності їх застосування мало. Також недостатньо даних на користь эендометріальної біопсії, як рутинного методу діагностики запальних захворювань органів малого тазу

Повернутись до змісту

 

 

Лікування захворювання

Терапію слід починати якомога раніше. Більшість хворих можуть лікуватися в амбулаторних умовах. Підставами для госпіталізації жінок із запальними захворюваннями органів малого тазу є: неможливість виключення патології, що вимагає термінового хірургічного втручання (наприклад, гострого апендициту), вагітність, відсутність відповіді на пероральну антимікробну терапію або нездатність хворої виконувати або переносити амбулаторний пероральний режим лікування, тяжкість стану, нудота, блювота, висока температура, тубо-оваріальний абсцес або підозра на нього, імунодефіцит.

Спектр дії антибактеріальних препаратів, що призначаються для лікування запальних захворювань органів малого тазу або їх комбінацій повинен включати більшість потенційних збудників, і насамперед C. trachomatis і N. gonorrhoeae. З метою профілактики розвитку дисбактеріозу протягом 10-14 днів можливе використання еубіотиків і пробіотиків. При приєднанні вірусної інфекції доцільно використання інтерферонів і імуноглобулінів. В комплекс лікування необхідно включати НСПЗП, доцільно проведення метаболічної терапії, спрямованої на посилення тканинного обміну та усунення наслідків гіпоксії. Для поліпшення мікроциркуляції і оксигенації органів і тканин в комплекс лікування хворих із запальними захворюваннями органів малого тазу призначають антиагреганти і антикоагулянти. Рішення про хірургічне лікування необхідно розглядати при важкому стані хворої, а також якщо діагностований абсцес в малому тазі.

Велике значення для профілактики запальних захворювань органів малого тазу має виявлення і лікування гонореї і урогенітального хламідіозу. Слід зазначити, що негативні результати ендоцервикального скринінгу не виключають можливість інфікування N. gonorrhoeae і C. trachomatis верхніх відділів репродуктивного тракту.

Гострий сальпінгоофорит лікується антибіотиками (переважно фторхінолонами третього покоління), оскільки нерідко супроводжується пельвіоперитонітом, тобто запаленням тазової очеревини. Доведена ефективність пролонгованого офлоксацина, причому офлоксацин застосовується в комплексі з тинідазолом або препаратами метронідазолу. Схеми лікування пацієнток з запаленням придатків матки, що включають комбінацію антибактеріальних засобів і нітроімідазолів, добре відомі і апробовані.

При неважкій формі гострого сальпінгоофориту призначається антибактеріальна терапія перорально протягом 5-7 днів (залежно від збудника): комбінація пеніциллінів та інгібіторів b-лактамази або тетрацикліни, або макроліди, або фторхінолони (ципрофлоксацин по 500 мг 2 рази в день або офлоксацин 800 мг один раз на день 10-14 днів), також призначаються перорально похідні нітроімідазолу (метронідазол по 500 мг 3 рази в день; орнідазол по 500 мг 3 рази в день), протигрибкові засоби (наприклад, флуконазол 150 мг одноразово) і антигістамінні препарати. Додаткове лікування при неважкій формі гострого сальпінгоофарита включає застосування нестероїдних протизапальних засобів, препаратів рекомбінантних інтерферонів (інтерферон α-2β або інтерферон α по 500 000 MО 2 рази в день в свічках 10 днів), полівітамінні препарати.

При важкому перебігу гострого сальпінгоофориту призначається також антибактеріальна терапія протягом 7-10 днів: цефалоспорини III, IV поколінь (цефотаксим, цефтріаксон, цефепим по 0,5-1 г 2 рази на день внутрішньовенно) або комбінація пеніциллінів та інгібіторів β-лактамази (амоксицилін + клавуланова кислота по 1,2 г 3 рази в день внутрішньовенно), або фторхінолони, або аміноглікозиди, або карбапенеми (іміпенем/циластатин або меропенем 500-1000 мг 2-3 рази в день внутрішньовенно), або лінкозаміди (лінкоміцин по 600 мг 3 рази в день внутрішньовенно); причому, під час антибактеріальної терапії оцінка клінічної ефективності комбінації препаратів проводиться через 3 дні, при необхідності проводять зміну препаратів через 5-7 днів. Також назаначаются протигрибкові засоби (перорально флуконазол 150 мг одноразово), похідні нітроімідазолу (метронідазол по 500 мг 2 рази на день внутрішньовенно), колоїдні, кристалоїдні розчини (внутрішньовенно крапельно реополіглюкін 400 мл, реоглюман 400 мл, глюкоза 5% розчин 400 мл), вітаміни.

Додаткове лікування при важкій формі гострого сальпінгоофориту включає імуноглобуліни людини (імуноглобулін людський нормальний внутрішньовенно в дозі 0,2-0,8 г/кг маси тіла), препарати рекомбінантних інтерферонів (інтерферон α-2β по 500 000 ME 2 рази в день ректально в свічках 10 днів), індуктори інтерферонів (наприклад, метилглукамина акридонацетат по 250 мг внутрішньом'язево через день 10 днів), методи гравітаційної хірургії крові (плазмаферез, введення внутрішньовенно озонованого 0,9% розчину натрію хлориду), лапароскопію, ревізію і санацію порожнині малого тазу, промивання порожнині малого тазу озонованим 0,9% розчином натрію хлориду.

Повернутись до змісту

 

 

До яких лікарів звертатися 

Гінеколог

Повернутись до змісту

 





Вверх